logo
КАЛЕНДАР ПОДІЙ
ОПИТУВАННЯ

Грешнікова Антоніна Миколаївна

Народилася 15 вересня 1949 року в с. Лиса Балка Софіївського району Дніпропетровської області. Закінчила Криворізький державний педагогіч­ний інститут (1981 р.). Розпочала педагогічну діяль­ність старшою піонервожатою Криворізької восьмирічної школи № 23 (1966 р.). Старша піонервожата Криворізької середньої школи №42 (1968-1975 рр.). Завідуюча дитячим сек­тором Палацу культури РУ ім. Леніна виробничого об’єднання «Кривбасруда» (1975­-1977рр.). Організатор позакласної та позашкільної роботи Криворізької середньої школи № 55 (1981-1984 рр.). Учитель початкових класів (1984р.), заступник директора з навчально-виховної роботи (1985-1986 рр.), директор (з 1987 року) Криворізької середньої школи № 42.Спеціаліст вищої категорії, учитель-методист (1996). Під її керівництвом з 1989 по 1997 рік проводився експеримент з розподілу функціональних обов’язків учителя-предметника та класного керівника, який одержав схвальну оцінку АПН України. Київ­ським інститутом підвищення кваліфікації учителів узагальнено досвід роботи школи з теми «Самореалізація особистості в умовах школи». З 1998 року середня загальноосвіт­ня школа № 42 – експериментальний навчальний заклад з проблем створення школи знань, доброти й здоров’я в рамках загальнодержавного експерименту «Розробка моде­лі школи культури здоров’я в навчальних закладах різних типів акредитації».
Досвід А.М. Грешнікової з теми «Управлінська діяльність директора школи в умовах реформування освіти» вивчається і розповсюджується серед працівників освіти району.
Заслужений працівник освіти України (1992). Відмінник освіти України (1993). На­городжена Почесними грамотами Міністерства освіти і науки України (2004, 2007), медаллю «За доблесну працю», Грамотою і Подякою виконкому Криворізької міської ради, нагрудним знаком «За заслуги перед містом» (2000, 2003, 2004), нагрудним знаком Міністерства освіти і науки України «Василь Сухомлинський» (2006).
Вона назавжди пов’язали своє життя з освітянською нивою…
Антоніна Миколаївна Грєшнікова радо погодилася зустрітися з нашою творчою групою й розповість про себе та свою долю.
Антоніна Миколаївна народилася 20 вересня 1949 року . Тато працював на шахті, мама вела домашнє господарство, виховувала дітей. Про шкільні роки Антоніна Миколаївна згадувала як про найкращий період у своєму житті, розповідала, яким цікавим було навчання, теплими словами згадувала про свою вчительку Галину Василівну Волковицьку. Не забула вона й про смішні випадки з життя класу, який був дуже дружний, згуртований: хоч пройшло вже багато років, але колишні однокласники завжди зустрічаються й підтримують товариські стосунки.
Ми задали Антоніні Миколаївні декілька питань, на які вона дала відповіді.
– Як склалося Ваше життя після школи? Чому Ви вирішили пов’язати його зі школою?
– Школа – моя стихія, мій світ. Закінчивши Криворізький державний педагогічний інститут, я почала працювати старшою піонерською вожатою в своїй рідній 42-й школі, де набула професійні навички й навчилася працювати у директорів-наставників Ковтун Є.О., Ляшенка М.Г., Кузнєщової Т.П.
– За якими принципами Ви намагаєтеся жити й працювати?
– Коли справа торкається великого, намагаюся бути безкомпромісною, а у повсякденні (так учили мене батьки) стараюся зрозуміти людину, допомогти їй у скрутну хвилину, дати пораду і підтримати.
– Який особливий талант – дар Грєшшікової?
– Я думаю, мені Богом дано (ще раз підкреслюю: та батьківським вихованням, їх настановами) гуртувати навколо себе людей небайдужих, творчих, фахівців своєї справи, вести їх за собою, бути душею колективу, його серцем, бути постійним генератором ідей – це я люблю, я цим живу. А дар – це любити людей, розуміти необхідність добра і цінувати світлі промені людських взаємин.
– Доля жінки? Яка вона у Вас?
– Доля жінки, як правило, – це родина чи кар’єра. Так, це дуже важко поєднати. Звісно, у моєму житті я намагаюся поєднати і кар’єру, і родину: я директор школи, але ж водночас ніколи не перестаю турбуватися за свою сім’ю, така ж дружина, мати і бабуся. Разом із чоловіком Олександром Васильовичем виростили двох дітей: донька Альона Олександрівна пішла маминою стежкою – працює директором школи, син закінчив Криворізький державний педагогічний університет. Невістка Наталка теж педагог. Я уже двічі бабуся. Обожнюю своїх онуків Владислава та Валерію. Завжди радо приймаю гостей, люблю готувати, робити ремонт.
– Що, на Вашу думку, людині потрібно для щастя?
– Мабуть, мати здоров’я, хороших друзів, щоб рідні жили довго. А ще потрібно, щоб поруч із нами завжди були добрі, чуйні люди.
– Кажуть, що Ви – людина із захоплюючою вчительською біографією…
– Я вважаю, що вона в мене звичайна, розпочиналася педагогічна діяльність ще в далекому 1966 році (а мабуть, ще з дитинства, коли збирала з нашої вулиці всіх маленьких дітей і була у них вчителькою).Коли була старшою піонерською вожатою, горіла, цілими днями була на роботі в колі дітей. Потім училася і працювала вчителькою початкових класів, далі – заступником директора школи, ось уже 20 років минуло, а всього в школі 41 рік.
– Чи маєте якісь нагороди за таку нелегку працю?
– На сьогодні я вчитель, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист, відмінник освіти України, заслужений працівник освіти України, маю нагороди: медаль «За доблесний труд», нагрудний знак «За заслуги перед містом», нагрудний знак «Василь Сухомлинський». А найцінніше для мене – вдячність наших учнів, коли 63% випускників нашої школи приводять сюди своїх дітей до 1-го класу.
– Чи можна досягти межі досконалості?
– Я вважаю, що кожна людина здатна удосконалюватися все життя. І межі пізнанню немає. Знання – не кінцева межа, а лише засіб для розвитку учня. Я охоче експериментую, впроваджуючи в навчальний процес інноваційні технології. Бачу в кожному учневі особистість. Маю одне педагогічне кредо: «Краще запалити одну свічку ніж проклинати темряву». Я не проклинаю темряву, а запалюю свічки пізнання, поваги та любові. Ніколи не соромлюся вчитися в інших, запитувати, якщо виникають питання, і водночас із задоволенням ділюся своїм досвідом з іншими.
– Як Вам удалося досягти успіху?
– Тільки наполегливою працею, а ще намагаюся завжди бути людиною у всіх життєвих ситуаціях.
– Що для Вас робота? У чому сенс життя?
– Творчий пошук, неспокій і нескінченна дорога.
– Якби була можливість пережити все знову, що б Ви змінили в своєму житті?
– Я б не стала нічого змінювати, все б повторила знову.
– Що Ви б побажали рідній 37 школі ?
– Добробуту й процвітання, а також мати побільше хороших учнів, які б любили й пам’ятали свою школу!

Ми подякували Антоніні Миколаївні за цікаву розповідь і сфотографувалися з нею на пам’ять, адже ця людина, життя якої гідне наслідування, почала свій шлях від порогу нашої школи.

 

Generic selectors
Тільки точні відповідності
Пошук у назві
Пошук у вмісті
Шукати в публікаціях
Пошук на сторінках
Фільтрувати за категоріями
Новини
Оголошення
Проекти

Контакти
  • Україна, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Таісії Буряченко, 17
  • +38 056 448-00-78
  • kzsh37@ukr.net
Архiв новин