logo
КАЛЕНДАР ПОДІЙ
МЕТОДИЧНИЙ КАЛЕНДАР

Михайличенко Володимир Терентійович

“Про Криворіжжя ніхто ще, здається, не писав з такою синівською любов’ю, так талановито”, – саме так відізвався Олесь Гончар про вірші криворізького поета Володимира Михайличенка після виходу книжки “Ритми Кривбасу”.
13 вересня 1936 року на руднику «Червоногвардійський» Жовтневого району міста Кривого Рогу народився самобутній криворізький український поет, полум’яний співець Кривбасу Володимир Михайличенко.
Його батько, Михайличенко Терентій Семенович, працював бурильником на шахті й помер від професійної хвороби – силікозу – в 1939 році. Мати, Михайличенко Неоніла Іванівна, працювала прибиральницею в побутовому комбінаті шахти «Нова» рудника «Червоногвардієць». У 1940 році вона вдруге вийшла заміж за Самборського Анатолія Івановича, який і став для хлопчика другим батьком. Але в 1945 році вітчим теж помер від силікозу, цю втрату маленький Володимир теж сприйняв дуже болісно.
Під час окупації сім’я перебувала в Кривому Розі, тому восени 1944 року, після звільнення міста від гітлерівців, Володимир Михайличенко пішов до школи, ставши учнем середньої школи № 37, яку закінчив у 1954 році.
Після закінчення школи деякий час юнак працював у будівельно-монтажному управлінні міста Києва, але захворів на туберкульоз легенів, після чого йому довелося повернутися додому, де тривалий період лікувався. З листопада 1957 року по вересень 1959 року Володимир Михайличенко був відповідальним секретарем багатотиражки «Бурильник» рудоуправління ім. Комінтерну. Цієї ж осені, успішно склавши іспити, він став студентом філологічного факультету Київського держуніверситету ім.. Т.Г.Шевченка. Та він закінчив тільки три курси, бо далі вчитися завадила хвороба – загострився процес легеневого туберкульозу.
В подальшому займався журналістикою. У 1958 році вийшла його перша збірка віршів “Лірика”. В.Михайличенко повернувся до Кривого Рогу, на рудник, де народився. Тут працював у редакції багатотиражної газети «На трудовій вахті» спочатку відповідальним секретарем, а потім – редактором, до літа 1969 року.
У 1963 році Володимир одружився з Мандзюк Ольгою Анатоліївною, від цього шлюбу у них народився син Володимир.
Влітку 1969 року дружина виїхала в місто Хмельницький працювати за фахом, оскільки з дипломом агронома-плодоовочівника їй не щастило знайти роботу в залізорудному центрі. Невдовзі В.Михайличенко переїхав до сім’ї – у вересні того ж року. Працював у районній газеті «Прибузька зоря».
Після того, як народний суд м. Хмельницького розлучив подружжя, Володимир Терентійович повернувся до рідного міста. З грудня 1970 року по вересень 1971 року ніде не працював: спочатку декілька місяців хворів, а потім не міг знайти роботу, яка б задовольнила його й відповідала б станові його здоров’я. З 16 вересня 1971 року він став редактором «Останніх вістей» Криворізької редакції радіомовлення. У цьому ж році одружився з Ніною Богданівною Кругловою (Михайличенко), а в 1972 році в них народилася донечка Марійка. Володимир Терентійович був уважним і люблячим батьком, він радісно носився з маленькою донькою й тішився нею, здавалося, що його щастю не було меж. Але воно тривало недовго.
У 1975 році, коли Володимир Михайличенко повертався з роботи, його тяжко побили – неподалік від дому, у людному місці – на стежці, що вела через посадку до залізниці.
Він заборонив звертатися у міліцію і в лікарню не пішов, сказав, що буде гірше…Невдовзі після цього став почувати себе дуже погано, а в 1978 році 4 січня серце поета зупинилося. Не стало співця Криворіжжя, невгамовного поета – мрійника, люблячого чоловіка й батька…
Після смерті поета були видані дві книжки з його віршами: “Ритми Кривбасу” (1979) і “Полум’я” (1997). У передмові до книжки «Полум’я» Іван Щербатенко (головний редактор видавництва «Рідної школи» й університетський побратим Володимира Михайличенка) написав: «Хай кожен усвідомить, що такі, як Володимир Михайличенко, згоріли на кострищі буднів заради незалежности України, якій віддав сили, творчість, весь свій талан до останку».
Прочитавши збірку «Полум’я» В.Михайличенка, ми зрозуміли, що він дуже любив свій рідний край. Мабуть, тому й так багато віршів присвячені Кривому Рогу: «Кривбас, Кривбас, багрянь моя!», «З дитинства милі серцю імена», «Край коханий», «Криворізький сонет»:
З дитинства милі серцю імена
Вони в мені у будні і у свята
Дзвенять, як туго нап’ята струна:
Вечірній Кут, Мудрьона, Роковата.
З дитинства серцю милі рудники…
Чом з голови не йдете, стометрові
Копри-гіганти, тихий плин ріки,
І залізничні шпали в колір крові?
Не обійти твій синій небозвід,
Не облетіть індустрій панорами!
Як й люблю твій дощ і гомін віт,
І ліхтарів тремтінні під вітрами…
Нелегко, ні, збагнуть твою красу –
Союз довічний ластівок і сталі,
І вечора погожого росу
На грубому бетоні і металі.
У цих названих чотирьох віршах (лише чотирьох, а їх набагато більше) розкриваються синівські почуття поета до рідної землі, до Кривбасу, що став для Михайличенка найріднішим куточком на світі. Він описує красу краєвидів Кривого Рогу. Розлука з рідним краєм була тяжким випробуванням, оскільки поет виріс на цій землі, а все, що там знаходилось, було часткою самого поета Володимира Михайличенка.
Читаючи вірші Володимира Михайличенка, не можна відірватися , поки не прочитаєш усі. Перед очима – рідне місто, дитинство, що пройшло на руднику, копри шахти «Гвардійської»…Все це у поета щире, безпосереднє, все про людей і життя нашого краю:
Це рук людських і мозку дивний плід,
Палаци до зірок летять, як мрії.
Який розгін і творчості політ,
Який довкола голос індустрії!
Дуже вдалі, на нашу думку, пейзажні твори поета, пройняті таким тонким ліризмом, що наявний не в кожного поета:
Де ти, літечка слід?
Сонечко, де ти? – Нема.
Тихий сніжинок політ –
Йде у село зима.
Яблуньки…Де їх діть?
Холодно буде їм.
Їх би пустити в дім,
Шубки на них надіть.
За цими рядками бачимо поета – людину щиру, безпосередню, переповнену мріями й творчими задумами.
Ми щиро полюбили поезію Володимира Михайличенка, тому дуже боляче, що він не дожив до наших часів, адже скільки цікавого він міг би написати! Шкода, що ми не можемо зустрітися з цією талановитою людиною.
Його вірші про Кривбас – краще, що доводилося читати про наше місто. Хотілося б , щоб усі мешканці нашого міста полюбили їх, адже так чудово про Криворіжжя ще ніхто не писав.
Збірка «Полум’я» – це світла пам’ять про поета, нашого земляка. Вчитаймось у Михайличенкові рядки. Вони такі прозорі, легкі, чисті, що одразу ж зачаровують читачів. Тому передчасна смерть поета – це велика втрата для літератури нашого краю. Але пам’ять про нього продовжує жити в серцях людей, які любили поета за життя, дружили з ним, знали його близько .Згадують про нього й учні нашої школи, вивчаючи його поезію на уроках літератури рідного краю, захоплюються нею й пишаються тим, що ця людина навчалася в нашій школі.

Generic selectors
Тільки точні відповідності
Пошук у назві
Пошук у вмісті
Шукати в публікаціях
Пошук на сторінках
Фільтрувати за категоріями
Новини
Оголошення
Проекти

Контакти
  • Україна, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Таісії Буряченко, 17
  • +38 056 448-00-78
  • kzsh37@ukr.net
Архiв новин